замість передмови
Більш як десять років тому я випадково потрапив на скелі Довбуша у компанії котра приїхала туди випити горілки. Серед людей котрі приїхали був безпосередній організатор поїздки Беркіт та ще одна особистість, мова про яку піде нижче, - Шаміль. Ці двоє на той момент уже тривалий час займалися альпінізмом та скелелазінням. Робили тренувальні виїзди на скелі, в Карпатські гори, на Кавказ. У цієї парочки на той час було безліч, принаймні я так думав, спорядження, скельні туфлі, карабіни, палатки, спальники, каремати, одяг та взуття. В перший свій виїзд я так і не спробував скелелазіння. Можливо через надмірну кількість алкоголю, можливо через банальній страх. Але через два тижні я зібрав рюкзак і сам приїхав на скелі посеред тижня. Так я потрапив у альпінізм та скелелазіння покинувши категорію туристів. З того часу я так і не знайшов для себе іншого заняття котре б захоплювало та вимагало сил так, як горо сходження.
Частина №1 Альпінізм та скелелазіння. Організація соціалізму.
Ми давно розділилися. Одні займаються інші займаються скелелазінням. Різницю між цими двома заняттями я думаю пояснювати не слід. Однак, незважаючи на таке розділення воно є доволі умовним. Над двома цими видами «спорту» наявна така організація як ФАіС України. Саме ця організація і люди котрі її очолюють керують і відповідно скеровують напрям руху «спортсменів» цх видів спорту. Чому «Спортсменів» у лапках? А тому, що всі члені цієї організації, незважаючи на свій спортивний чи громадський досвід вважаються спортсменами. Фактично це ми з вами. Вірніш ті, хто сплачує внески до ФАіС України. Взагалі за основу організації ФАіС взято загально державні принципи формування правлячої меншості. Хто конкретно керує ФАіС відомо всім. А от чи керуємо ми з Вами становленням тих чи інших особистостей до «владного керма» не лише на місцях, але і на верхах ФАіС? Я тривалий час проживав у Івано-Франківську і незле обізнаний з незмінним керівником обласного осередку В.Завалко. Неодноразово його рішення щодо роботи альпіністського клубу «Карпати» та його складової – секції скелелазіння викликали масу емоцій. Мені особисто здавалося, що робота не ведеться зовсім, а все тримається виключно на громадських засадах і декількох фігурантах, таких як Олена Сергієнко, Ярослав Курус, Сергій Челенков, Володя Галайда. Моя думка не змінилася і на сьогоднішній день, але це виключно моя думка. Думаю, що в інших регіональних осередках відбувається те саме. НЕЗАДОВОЛЕНІ БУДУТЬ ЗАВЖДИ! Тут як не крути, а Наталя Перлова права. Але правий і Стас, тих хто хоче щось змінити до змін не допустять. Насамперед тому, що меншості, яка стоїть при владі завжди не вигідні якісь зміни, адже організацію будь якого процесу води, за час своїх владних повноважень, створили виключно для себе, це НОРМАЛЬНИЙ та ЗАГАЛЬНОПРИЙНЯТИЙ досвід будь якої держави, і це підтвердить будь хто обізнаний із теорією держави та права. Що на це каже безвладна більшість? А нічого не каже, адже тим, хто ходить у гори, лазить по скелям питання щодо того, що там на пленумі вирішили суб’єкти ФАіС здебільшого абсолютно не цікаві. Альпіністи середнього ґатунку, ну вибачте інакшого терміну я не добрав, сприймають суб’єктів ФАіС як туроператора. Саме так, адже голови регіонального осередку організовують поїздки у гори, саме вони вирішують куди їхати, організаційні питання, перепустки, інструктори і все інше лежить на їх плечах. За це їм честь та хвала. Менше думає опосередкований член ФАіС для нього ж і краще. Саме так було у мене, коли я робив виїзди на Кавказ із ФАіС Дніпропетровської області. Скелелазам середньої руки взагалі рішення зверху до одного місця, знову ж таки моя особиста думка. Прийшов на стенд, заплатив за тренування, потренувався. Приїхав на скелі, потренувався безкоштовно. Взяв розклад змагань – поїхав виступати. Організаційні процеси у неспортивному скелелазінні прості і банальні. Вони стосуються виключно кожного конкретного індивідуума чи їх невеликого угрупування. Можна звичайно заглибитись у соціальні процеси, але я вважаю що зі мною громадськість погодиться і так.
Частина №2 Спортсмени та змагання. Досвід історії.
Особисто я приймав участь у змаганнях, в якості учасника, виключно регіонального рівня, тому моя думка буде дуже і дуже однобічною. Крім того, висот я не здобув, призів не отримував. Що є змагання? Змагання це спосіб виявлення найсильнішого у певному виді серед обмеженої кількості людей. На теренах нашої держави змагання проходять за схемами розробленими з досвіду часів радянського союзу та за правилами котрі затверджено ФАіС України. Тобто ми знову ж таки впираємося у організаційні моменти, котрі нам встановлено владною меншістю. Двічі я був співорганізатором змагань у формі фестивалів. Правила ФАіС не використовувались, однак на прохання Олени Сергієнко, регламент змагань погоджувався із ФАіС і змагання набували дещо офіційної форми та статусу. Що це дає, як на мене то нічого, але комусь потрібні розряди, звіти, заходи і т.д. З одного боку це ніби і незле, а з іншого, читай мого, навіщо стільки формальностей. Моя власна думка, що за фестивалями майбутнє. В інших країнах такі фестивалі вже давно посіли своє місце і мають такі самі рейтинги як і наші Кубки та Чемпіонати. Як на мене то головне залучити до змагань якомога більшу кількість учасників, зробити якомога простіші правила участі, організувати прозорість під час визначення переможців і забезпечити гарну кількість та високу якість призів. Все решта залежить від того з ким саме організовуються змагання. Це в же із сфери самоорганізації та кількості фінансування. Якщо довкола тебе є певна кількість тих, хто готовий тобі допомагати, ти вже майже все зробив. Якщо ти до цієї кількості людей доклав певну кількість грошових папірців то залишиться лише визначити дату проведення змагань і забезпечити явку учасників. Коли ми вперше організовували болдерфест на Довбуша все робилося на ініціативі. Спонсори давали гроші виключно на авторитет організаторів. Ні для кого не секрет, що отримати кошти для змагань чи акцій дуже важко, для наших потенційних спонсорів слово піар, чи реклама не суттєві. Я маю надію, що це зміниться, принаймні ті люди із компанії Шамбала, котрі давали спонсорські призи вже зрозуміли це. Рано чи пізно дійде і до інших. Після другого фестивалю я назавжди пообіцяв собі не приймати участь у змаганнях взагалі. Не брати участь і не бути організатором. Особисто на мене була значна кількість образ з боку певних «львівських фігурантів» через те, що буцімто я поставив за мету заробляти гроші на проведенні змагань. Полеміка з цього питання тривала довго і безплідно. Для тих, хто ще не знає – гроші на змаганнях такого рівня заробити неможливо. Після проведення перших змагань грошей залишилось рівно на оплату поїздки у Дніпропетровськ для перемовин щодо проведення наступних змагань. Після проведення других змагань гроші що залишились було витрачено на оновлення устаткування скелелазного стенду у Івано-Франківську. Під час проведення перших змагань було використано 1200 гривень котрі надав обласний осередок ФАіС. На другі змагання гроші у ФАіС Івано-Франківська взагалі не брали. О ні, вже збрехав, ще після змагань у мене залишилися скельні туфлі Буфо. І ще один раз я допоміг киянам зі спонсорами на проведення якихось їхніх змагань. Що таке гроші на змагання. Це внески учасників, внески спонсорів. З цих коштів слід зміну-сувати витрати на підготовку трас, оплату роботи підготовників трасс, транспортні витрати, витрати на суддів, витрати на інформаційне забезпечення, втрати на забезпечення суддів та волонтерів, призовий фонд, адміністративно офісні та накладні видатки. Наскільки я пам’ятаю, виграш на другому болдерфесті першого місця складав близько трьохсот доларів. За таких обставин після проведення змагань дуже добре коли ти залишаєшся у нулі, а не в «мінусі». Змагання із альпінізму для мене взагалі темний ліс. Я їх просто не розумію. Очні класи, заочні, школи і все решта це, як на мене, якраз і є засобом для всілякого роду фальсифікацій, перекручувань і всього такого. Ми із Маргаритою Семеновою в якийсь період стали чемпіонами Дніпропетровська по альпінізму в класі малих гір, хоча як це відбулося мені достеменно невідомо. Як і не відомо з якого б дива я приймав участь у цих змаганнях. Про змагання у Великих горах можу лише сказати, що одного разу приймав участь у Чемпіонаті України, в якості спостерігача під час сходження Віри Попової та Сергія Павлиша на Тю-Тю по маршруту Хергіані. Все. Я не беру участі у тому чого не розумію.
Частина №3 Спортсмени та співчуваючі. Категорії та участь. Ми всі ділимося на дві категорії. Альпіністи і скелелази є або спортсменами або учасниками. Міша Шалагін, Стас Клешньов, Наталя Перлова, Олена Остапенко і всі хто зазначений у статтях котрі спонукали мене висловитись – спортсмени, як і багато інших людей чиї прізвища не зазначено, але кожен з нас може додати їх до списків команд. Ці люди отримують задоволення не лише від процесу лазіння чи горо сходження, вони отримують задоволення від виграшу змагань чи досягнення в них певного результату. До чого б це скаже читач, автор перелічує всім відому істину. А веду я це до того, що СПОРТ ЦЕ БАБЛО і, відповідно,все те негативне і позитивне, що із баблом пов’язано! Ні для кого не секрет, що там де крутяться гроші завжди будуть такі моменти, як лобіювання інтересів тих чи інших угрупувань, певні елементи корупції і ті речі котрі так обурюють тих, хто на розподіл бабла не впливає, з тих чи інших причин. Для прикладу візьміть футбол і скандали пов’язані із ним. Масовість плюс бабло, чим не гаряча суміш. Спортсмени це також «владна меншість». Саме вони є певним рушійним фактором у альпінізмі та скелелазінні. На них ми рівняємось, їх результати та досягнення це той щабель котрий всі ми хочемо досягнути. Їх влада формується їхніми досягненнями. Саме у них ми питаємо порад і саме їх залучаємо до організації чи участі у змаганнях. Всі інші або намагаються досягнути рівня спортсменів, або займаються спортом для власного задоволення. Ті хто тягнеться до спортсменів це наша перспективна молодь і перспективні конкуренти діючим спортсменам, вони також хочуть отримати частину «влади» спортсменів. Всі решта просто співчуваючі «туристи». Але саме із співчуваючих формується більшість не наділена жодними правами у житті ФАіС. Окрім одного права, права продовжувати займатися альпінізмом і скелелазінням. Обов’язків щоправда теж небагато, можна сказати, що їх два. Перший і основний це сплачувати внески у ФАіС, другий це виконувати правила ФАіС. Звичайно, що декларується набагато більше прав та обов’язків, але як на мене то окрім декларативної форми їх висловлення більше нічого вони за собою не несуть. Ще є прошарок тих, хто не бере участі у грі під назвою «Федерація». Мало таких людей чи багато особисто мені не відомо. Мені відомо лише те, що вони є і я до них належу, і здається, що цих людей значно більше ніж спортсменів та співчуваючих разом узятих. Ці люди не є членами ФАіС і відповідно не підпорядковуються правилам та стандартам і все одно ходять у гори чи лазять по скелям. Серед них також є люди котрі йдуть переду всіх. До прикладу Юра Лішайов (Фантік). Його сольні сходження були чимось дисидентським на теренах радянської держави. Для того, що б належати до такого прошарку зовсім не обов’язково лазити без страховки чи робити інші суперекстремальні речі. Варто просто ходити у гори в тій чи іншій мірі, або лазити по скелям. Грубо кажучи підняти «Чорний прапор». Не все ж спорядження магазини продають членам ФАіС.
Частина №4 Інші можливості. Варіанти і реалії.
Як вже описав Стас Клешньов і Міша Шалагін думку тих, хто незадоволений станом у ФАіС України правляча меншість до уваги не бере. Або бере в частині натомість отримуючи певні блага для себе. Це називається політика, закулісні ігри, сепаратні домовленості. Це також НОРМАЛЬНИЙ процес роботи будь якої організації побудованої на принципі державного апарату. В реалії для того, що б щось змінити, і при цьому залишитися у грі, а не поза нею,треба мати дуже добрі зуби і бажано не у тебе одного. В свій час ми із однодумцями в Івано-Франківську намагалися внести зміни до організації та розвитку власного осередку ФАіС України. Після першої ж спроби всі ми опинилися поза грою з тих чи інших причин. Владна меншість дуже неохоче віддає свої повноваження. А от Володимиру Хітрікову у Дніпропетровську це вдалося без особливих зусиль. Як на мене то легко і невимушено від змістив із керівних позицій Олександра Зайдлера та Леоніда Флеєра. Щоправда ФАіС Дніпропетровської області іде шляхом всеукраїнського альпінізму та скелелазіння. Однак, це виключно моя думка і з нею можна не погоджуватись. Таким чином, слід зробити висновок, що ввести зміни можна, але для цього слід змістити із посад всіх тих, хто обіймає їх зараз. Такий собі грузинський варіант із поліцією. Та чи допоможе це? Я думаю що навряд чи, адже ті хто займе посади замість Симоненко, Загірняка та інших рано чи пізно будуть проводити рішення орієнтовані на лобійовану ними групу чи організацію. Революція це спосіб зміни влади, а не спосіб зміни загального устрою «простих користувачів». Організація окремої федерації з тих чи інших видів спорту. Як на мене це теж не варіант, хоча він кращий ніж революція. Принаймні для тих, хто є спортсменом і не згоден із політикою нинішнього керівництва. Таким шляхом пішли у Росії і про це всім відомо. Як то кажуть мухи отдельно, котлети отдельно. При такому розвитку речей у Міністерств та відомств будуть просити гроші на спорт дві окремі організацій і відповідно гроші будуть отримувати ті, хто має більше зв’язків та можливостей. Крім того, це на деякий час змінить схеми отримання відкатів та інших слабо законних способів списування бабла функціонерами всіх учасників процесу. А потім буде все те саме. Соціальні засоби скеровувати владу у те русло в котрому рухається прогресивна частина світу буде також дуже залежна від тих, хто буде ці засоби використовувати. Так, можна робити окремі «незалежні» рейтинги спортсменів, сходжень чи інше і всіма доступними способами їх афішувати. Такими засобами ми подекуди користуємося вже зараз, але мені здається що їх ефективність є слабкою. Слаба ефективність напряму залежить від активності спільноти довкола альпінізму чи скелелазіння. На даний час, завдяки мережі Інтеренет, можна досягнути певних зрушень в тому чи іншому питанні, але докорінно змінити ситуацію навряд чи вдасться. Хоча, при певній зацікавленості та підтримці можна і землю перевернути з ніг на голову. Особисто мені подобається проект Ріск.ру. Подобається саме тим, що їх позиція є незаангажованою та прозорою. Фактично будь хто може надати до оприлюднення свою інформацію і висловитися щодо неї. Тим паче, що цей російський проект не обмежується альпінізмом та скелелазінням, належить приватній структурі і жодним чином не підпорядковується ФАР і ФСР РФ. Сваряться там собі ЗАРЕЄСТРОВАНІ учасники ну і нехай сваряться, виграв там хтось Хрустальний Пік і теж добре. Там голосують учасники проекту, а не корпоративні функціонери. Тобто фактично ми з вами. Так, Хрустальний Пік чи будь що інше це не медаль за Чемпіонат чи Кубок, котрий офіційно зареєстровано у мін спорту чи ще десь, розряди за це не дадуть, але це може бути не тільки інформацією до роздумів хто заліз краще, це може бути і альтернативою тому ж Чемпіонату чи Кубку. Особливо в частині тих елементів скелелазіння, які фактично не підтримуються ФАіС, приміру болдерінг. Знову ж таки, це альтернатива заочному чемпіонату з альпінізму. У будь якому випадку те, що роблять Ліана Даренська та Олена Дмитренко на Ріск.ру заслуговує на повагу та увагу збоку діячів альпінізму та скелелазіння України. Особисто я та мої колеги-однодумці наступного року спробуємо зробити це на зареєстрованому нами домені snarag.org.ua Допоки сайт в процесі виготовлення, а ідеї в процесі осмислення. Ще однією можливістю щось змінити для себе особисто це перестати приймати участь у житті ФАіС. Я особисто так зробив і допоки не переймаюся якимось негативом після такого рішення. Однак, цей шлях навряд чи підтримають спортсмени та перспективна молодь, адже їм необхідні місця та результати. Також, цей шлях не підтримають «досвідчені альпіністи» радянської формації. Не всі щоправда, але більшість. Навряд чи хтось із інструкторів альпінізму, будь якого обласного осередку ФАіС, відмовиться від поїздок на Кавказ за рахунок коштів зібраних із членів осередку. Крім того, цей шлях веде до комерціалізації альпінізму та скелелазіння, а ми, що виросли на пострадянському просторі, так любимо соціалізм із його можливостями профспілок. Хоча досвід західних країн свідчить про те, що гірські гіди та комерційні школи альпінізму і скелелазіння йдуть на крок попереду нас. Загальне керівництво горо сходженнями регламентується правилами рятувальних служб, теж ніби не погана ідея, але чи буде це актуально для нас із вами, і чи наявна можливість застосування в наших умовах мені особисто допоки незрозуміло. В реалії все що не робиться все робиться все одно на краще.
_________________ администрирование есть процесс сложный и малопонятный
|