Цитата:
в западном регионе традиции такие - бульбу капать.
поэтому детьми заниматься не благодарно - тренируются,тренируются,а потом бульбу капать.Хорошо еще если в Израиль уедут
- як не смішно, але це одна з відповідей на питання. Тренуєш, тренуєш їх , а потім у відповідальний момент (виїзд на скелі або змагання) вся сім"я їде в село садити бараболю, збирати жуків, сапати бараболю, збирати бараболю, перевозити бараболю, садити буряки, сапати буряки, копати буряки, орати поле, розкидати гній, збирати гній
... А якщо якесь релігійне свято, то це вже без розмов на три дні в село: пити, їсти, молитись (останнє не дуже обов"язково, головне перше і друге). І це стосується не тільки дітей, а і дорослих!!!
Про штатних тренерів: їх нема... і діти, які приходять на тренажери, тренуються разом зі своїми батьками та дорослими (принаймні так в Тернополі). Окремо з дітьми, займаються всіляки клуби та організації, не скелелазного (або альпіністського) профілю, у вигляді ознайомчих семінарів та разових виїздів. Отже спеціально для дітей, регіональних змагань не проводяться. Але на кожні дорослі змагання допускаються діти серед яких проводиться окремий залік.
Поки по містах не буде штатних тренерів, які отримують за свою працю достойну платню або людей, які мають можливість і бажання безкоштовно (за ідею!) тренувати дітей, говорити нема про що!
Взагалі, дитяче скелелазіння - це окрема велика тема для розмови! Про неї можна говорити довго…
З 1988 по 1993 рік разом з дружиною працював штатним тренером зі скелелазіння у Тернополі і наші вихованці входили у збірну України і займали призові місця на чемпіонатах СРСР. Про роботу дитячого тренера дещо знаю...
Юрій Павкін